Михаїл 1579 року був пострижений у чернецтво й цього ж року возведений у сан архімандрита Мінського Вознесенського монастиря.
З липня 1582 року — він архімандрит Слуцького Троїцького монастиря, а 27 липня 1588 року Константинопольським Патріархом Ієремією хіротонісаний у єпископа з возведенням у сан Митрополита Київського, Галицького і всієї Русі.
Митрополит Михаїл був людиною благочестивою, скромною, далекою від справ насильства. Але, на жаль, володіючи достоїнствами чесної людини, ченця і єпископа, Михаїл не мав інших якостей, необхідних для управління західноруською Церквою у той бурхливий час. Слабкий і боязкий, він змушений був грати жалюгідну, двоєдушну роль у справі прийняття унії. А в той час був потрібний не просто твердий характер, а готовність до мучеництва.
Митрополит Михаїл (Рогоза) виявив слабкість із самого початку. Патріарх Константинопольський Ієремія, який тоді вважався верховним Главою Київського Екзархату, запропонував Митрополиту Михаїлу зібрати Собор для вирішення питання про церковний благоустрій, а також для суду над Кирилом (Терлецьким). Але Кирил пригрозив вбити Митрополита, і Собор не відбувся.
У наступні роки, коли польський король і католицьке духовенство посилено прагнули впровадити унію, Митрополит Михаїл лавірував, не пристаючи твердо до жодної з сторін. 1593 року він видав окружну грамоту, де говорив, що навіть не думає про унію, і клятвено запевняв, що дорожить дружніми стосунками з Константинопольським Патріархом.
8 жовтня 1596 року на Брестському Соборі на питання православних про унію він сказав, що не хоче унії. Але унію вимагав король Сигізмунд III, і Михаїл через кілька годин після своєї відповіді на тому ж Соборі разом з п’ятьма єпископами підписав акт об’єднання, тобто прийняття унії.
Він був першим уніатським Митрополитом. У відповідь на це православні на тому ж Соборі винесли вирок, де всіх зрадників Православ’я оголосили позбавленими влади.
Помер Митрополит Михаїл (Рогоза) у вересні 1599 року. |
