Святитель Іона, митрополит Київський і всієї Русі, народився в 90-х роках XIV століття в селі Одноушове поблизу міста Солигалича в родині землевласника Федора Одноушева. Дванадцятирічним хлопчиком він пішов у Галицький монастир, де прийняв чернецтво, а через декілька років перейшов у Московський Симонов монастир. У монастирі він виконував послух, будучи пекарем. Одного разу, стомлений роботою, він заснув у пекарні. У цей час монастир відвідав святитель Фотій, митрополит Київський і всієї Русі, який обійшов всі монастирські будівлі й заглянув у пекарню. Побачивши сплячого ченця Іону, він напророкував, що юнак стане великим святителем землі руської.
Глибокий розум, строге й непорочне життя виділяли його з середовища інших ченців. 1430 року митрополитом Фотієм він був хіротонісаний у єпископа Рязанського й Муромського, а незабаром йому самому довелося очолити Руську Церкву. 2 липня 1431 року митрополит Фотій помер: спадкоємцем став єпископ Іона. Першим кроком у діяльності нового митрополита було прославляння й прирахування до лику святих митрополита Олексія.
Для затвердження в сані митрополита Іона виїхав у Константинополь лише в 1435 році. Коли на початку 1436 року Іона прибув у Царгород, там уже був поставлений на Московську митрополію інший кандидат – митрополит Ісидор, прихильник намічуваного з’єднання Церков.
Далекий від властолюбства, Іона смиренно повернувся в Росію разом із митрополитом Ісидором. Коли новий митрополит, побувавши на Флорентійському Соборі, почав уводити в Москві латинські нововведення, був скликаний Собор під головуванням єпископа Іони. Митрополитові Ісидору було запропоновано відмовитися від нововведень і покаятися. Ісидор відмовився це зробити й був узятий під варту, але 15 вересня 1441 року втік із ув’язнення. Відтоді єпископ Іона знову почав керувати митрополією, а 15 грудня 1448 року Собор руських ієрархів самостійно, без Константинопольського патріарха, поставив Іону митрополитом Московським.
Першоієрарх Руської Церкви прославився і як великий святитель, і як відомий політичний діяч свого часу. Він брав активну участь у державному житті Московського князівства, сприяючи князеві Василію в об’єднанні розрізнених руських князівств у єдину державу. Слово святителя було дуже вагомим, його авторитет для князя Василія був незаперечний. Маючи сильний вплив на князя, митрополит Іона намагався не надто часто відвідувати князівські покої; якщо старець-митрополит йшов до князя, це вказувало на те, що країні загрожує внутрішня або зовнішня небезпека.
У спокійний час святитель любив молитися на самоті. Це був великий подвижник, добрий і незлобивий. Він прославився даром прозорливості, зціляв хворих, заступався за скривджених, допомагав незаможним і ревно насаджував благочестя. Святитель дуже опікувався західно-руськими єпархіями, намагався своїми посланнями й грамотами відгородити в них Православ’я від впливу уніатства.
Усе життя святителя було цілеспрямованим і напруженим. Тридцять років святитель Іона управляв Руською Церквою, охороняючи її незалежність.
31 березня 1461 року митрополит Іона помер.
1472 року (через 11 років) в Успенському соборі були відкриті мощі святителя, а 1547 року митрополита Іону причислили до лику святих, і встановили врочисте церковне святкування.
Церковний переказ свідчить, що під час Вітчизняної війни 1812 року страшне видіння налякало французів біля гробниці святителя Іони: чудотворець став перед ними з загрозливо піднятою рукою. Архієпископ Августин (Виноградський) через декілька днів після втечі французів із Москви з острахом увійшов в Успенський собор. Біля стін собору стояли горни для плавки металів, зникло величезне сріблене панікадило, обдерті ікони були розкидані по підлозі. Але найбільше в пограбованому соборі вразила архієпископа вціліла рака зі святителем Іоною. Ця подія стала своєрідним знаменням, що й після смерті святитель Іона охороняє Москву від ворогів. |
