Митрополит Київський і Галицький Іосиф відомий з 1649 року як намісник Віленського Свято-Духівського монастиря. З 1658 року він був архімандритом Лещинського монастиря. 3 серпня 1661 року затверджений польським королем у сані єпископа Мстиславського і Могилевського зі збереженням посади настоятеля Лещинського монастиря. Хіротонію здійснив митрополит Київський Діонісій (Балабан).
1663 року, після смерті митрополита Діонісія, відбувся Собор, на якому обрали відразу двох кандидатів на Київський митрополичій престол — Антонія (Вінницького) та Іосифа (Нелюбовича-Тукальського), причому обидва кандидати були затверджені польським королем.
1664 року митрополит Іосиф був звинувачений у тому, що начебто разом із колишнім гетьманом Іваном Виговським хотів витиснути поляків з Малоросії та повернути її московському царю, а разом з колишнім гетьманом Юрієм Хмельницьким підбурював козаків проти гетьмана Івана Тетері. Виговський був узятий у полон і в березні 1664 року розстріляний як зрадник. Митрополит Іосиф і Хмельницький, за скаргою на них гетьмана Тетері королю, були схоплені й відвезені у Варшаву. Звідти їх відправили Марієнбург, де вони перебували під арештом до 1667 року.
1668 року, за клопотанням гетьмана Петра Дорошенка, владика Іосиф затверджений Константинопольським патріархом у званні Київського митрополита і Патріаршого екзарха в Польщі та Литві.
На власному досвіді він відчув складне становище православ’я під польським пануванням, але не хотів і приєднання до Росії, що вимагала підпорядкування Української Церкви Московському Патріархові. Вибір його виявився несподіваним. Разом із гетьманом Дорошенком, з яким він був зв’язаний дружніми стосунками та вдячністю за звільнення з ув’язнення, він вирішив укласти договір з Туреччиною. Не слухаючи нікого, митрополит Іосиф і гетьман Дорошенко розраховували домогтися від турків свободи суспільної та релігійної. Лише укладене між Росією й Польщею перемир’я після Андрусівського договору 1667 року перешкодило виконанню цього наміру, в якому митрополит Іосиф згодом гірко каявся.
Помер митрополит Іосиф 26 липня 1676 року. Похований у Мгарському Спасо-Преображенському Лубенському монастирі. Тіло його почиває нетлінно.
Після кончини митрополита Іосифа в липні 1676 року жоден із претендентів не був обраний на Київську кафедру, а її місцеблюстителем до 1685 року знову став Лазар (Баранович). |
