Предстоятель УПЦ 
Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир

 Бiографiя
 Пастирське слово
 Проповіді
 Питання-Вiдповiдь
 Інтерв'ю

Церква 
 Новини
 Історія
 Священний Синод
 Єпископат
 Єпархії
 Монастирі
 Навчальні заклади
 Офіційні видання

Київська єпархія 
 Храми Києва

Наші святині 
 Ікони
 Святі

Фотогалерея 
 Предстоятель
 Події






Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви

до єпископату, духовенства, чернецтва та вірних Української Православної Церкви,
до братів і сестер, які перебувають поза церковною єдністю зі Вселенським Православ’ям.

«Бо це добре і угодне Спасителеві нашому Богу,
Котрий хоче, щоб усі люди спаслися
й досягли пізнання Істини».
(1 Тим. 2, 3-4)


З великої ласки Божої ми знову вступаємо в період очікуваного Великого посту, який гармонізує наші почуття, готуючи нас духовно й тілесно до зустрічі великого свята — Пасхи Христової. Щоразу піст спонукає нас до роздумів над собою, над нашим внутрішнім станом, над тим, що відбувається навколо нас. Для того, щоб піст приніс нам користь, необхідно дати правильну оцінку нашому духовному стану та навколишній дійсності. Наше людське єство повинно оновитися, стати гідним любові Божої. Святий апостол Павел учить християн «відкинути колишній спосіб життя старої людини, яка зотліває в спокусливих пожадливостях» і «обновитися духом розуму… одягтися в нову людину, створену за Богом, у праведності і святості Істини» (Єф. 4, 22-24).

Ми дякуємо Господу за Його безмежне терпіння, за те, що Він дає нам ще одну можливість духовно оновитися. У святі дні Великого Посту просимо в Нього ласки та всесильної допомоги у цьому.

Священний Синод Української Православної Церкви, виходячи з реалій сьогодення, вважає за свій обов’язок звернутися до вас, брати і сестри, зі словом архіпастирської настанови.

У сьогоднішній непростий час, який переживають наша держава і Церква, — час, сповнений спокус і труднощів, нагадуємо вам слова апостола Павла: «Одягніться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощів диявольських» (Єф. 6, 11). Застерігаємо вас, брати і сестри, від поспішних і необачних рішень, невиважених слів і вчинків. Усі свої дії звіряйте зі Словом Божим, Священним Переданням та церковними канонами, нехтування якими веде до втрати церковності, виводить їх порушників за церковну огорожу. Будучи членами Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської Церкви, ми повинні берегти нашу Святу Православну віру й перебувати у непорушній церковній єдності, без якої, за Православним віровченням, немає спасіння.

Події останнього часу, результатом яких стало оновлення державної влади в Україні, породили в суспільстві та Церкві багато сподівань. Народ України прагне гідного життя і справедливого державного устрою. Прагне цього й наша свята Українська Православна Церква. З приходом нової влади Церква сподівається на закінчення періоду втручання органів державної влади в життя Церкви та політизації міжконфесійних відносин в Україні, результатом чого стали негативні події у церковному житті під час президентських виборів 2004 року.

Разом із тим ми висловлюємо стурбованість активізацією діяльності розкольницьких угруповань, зокрема так званого «Київського патріархату», керівництво якого прийняло популістське Звернення до єпископату, духовенства та вірних УПЦ від 23.02.2005 року. У зв’язку з цим вважаємо за свій обов’язок заявити наступне.

У світовому Православ’ї не існує «УПЦ Київського патріархату». Ця організація була створена 1992 року за підтримки світської влади з брутальним порушенням священних канонів, чим поставила себе за межі Православної Церкви. Вона відійшла від норм, які визначають зібрання віруючих як Православну Церкву, що веде свій початок від Господа Ісуса Христа. Ця організація є не церковним, а світським новоутворенням, в якому завершувані «священнодійства» втратили свою сакральність, стали безблагодатними, недійсними. Позбавлена законної канонічної структури й апостольського наступництва, «УПЦ КП» не мала ані морального, ані канонічного права звертатися до єпископату, духовенства чи вірних нашої Церкви.

«Ми також прагнемо того, щоб Українська Православна Церква стала Помісною, рівноправною сестрою в родині Православних Церков, але йдемо ми до цього канонічним шляхом, — зазначається у Зверненні Священного Синоду УПЦ від 27.07.1993 року. — Поспішність чи антиканонічність у діях, пов’язаних із одержанням автокефалії, завжди породжувала й породжуватиме розколи, що є поштовхом і до порушення громадянського миру в державі». Такою є наша позиція й нині.

Ми звертаємося до вас, наші брати і сестри, уведені в розкол і позбавлені повноцінного благодатного життя та спасительних Христових Таїнств. Переборовши свій егоїзм і гординю, а подеколи й звичайну необізнаність, поверніться до лона Матері Церкви. Двері наших сердець відкриті назустріч вам. Пам’ятаємо, що немає гріха, якого б не пробачив Господь, якого б Церква не покрила своєю любов’ю. Предтеча Господній Іоанн розпочав своє служіння проповіддю покаяння. Його словами закликаємо і ми вас до врегулювання церковного неустрою в канонічному, Богом, святими апостолами та святими Отцями встановленому, порядку. Чим скоріш це станеться, тим швидше ми разом, єдиними устами і єдиним серцем, зможемо славити Господнє ім’я.

Повторюючи слова Ювілейного Архієрейського Собору УПЦ 2000 року, Священний Синод нашої Церкви ще раз наголошує: «Ми всі втомилися від чвар і ворожнечі, які заважають процесу нормального церковного життя».

Сьогодні ми маємо реальний шанс розпочати вільний діалог між православними християнами України щодо досягнення церковної єдності на засадах суворого дотримання церковних правил. Тільки канонічна єдність Українського Православ’я може стати основою отримання Українською Православною Церквою незалежного канонічного статусу. На цій офіційній позиції стоять сьогодні Константинопольський і Московський Патріархати.

Уся повнота Української Православної Церкви завжди глибоко сумувала через розлад церковного життя й порушення миру серед віруючих, які спричинив розкол Православ’я в Україні. Стурбована таким ненормальним становищем, яке суперечить євангельському принципу «зберігати єдність духу в союзі миру» (Єф. 4, 3), Українська Православна Церква завжди стояла і стоїть на позиції якнайшвидшого зцілення розколу та ліквідації його наслідків.

Ще 8 грудня 1992 року під час засідання Священного Синоду Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир наголосив на необхідності проведення богословського діалогу між представниками УАПЦ і УПЦ КП з метою подолання церковного розколу в Україні.

Священний Синод висловив надію на те, що УАПЦ і УПЦ КП зі свого боку виявлять добру волю у цьому благому намірі, підтримав це рішення і визнав за можливе негайно розпочати діалог на таких умовах:
1.     припинити насильство з боку прихильників УПЦ КП стосовно Української Православної Церкви (на жаль, такі випадки мають місце в Сумській, Херсонській, Харківській, Тернопільській та інших областях);
2.     повернути Українській Православній Церкві захоплені силою собори, храми, єпархіальні центри, навчальні заклади;
3.     не втручатися органам центральної та місцевої влади, народним депутатам у внутрішнє життя Церкви;
4.     без участі колишнього митрополита Філарета (Денисенка), якого, за словами Константинопольського Патріарха Варфоломія, «ніхто не визнає як архієрея».
Ці чотири, необхідні для нормального ведення діалогу, умови залишаються базовими й сьогодні.

Невтручання держави та політичних сил у діалог між православними дасть надію на те, що він будуватиметься на справжньому наріжному камені, яким є Христос, а також згідно з канонами і правилами Святої Православної Церкви. Тоді це буде будівля, якій не зашкодить повінь цього лукавого світу.

Звертаємося до наших православних братів і сестер, які перебувають поза єдністю зі Вселенським Православ’ям, словами апостола Павла: «Коли б хтось забажав сперечатися, то ми не маємо такого звичаю, ні церкви Божі» (1 Кор. 11, 16). Згадаймо слова, які каже Господь: «По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13, 35). А справжня християнська любов «довготерпить, милосердствує… не заздрить… не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; все покриває, всьому йме віри, всього сподівається, усе переносить…» (1 Кор. 13, 4-7).

Саме до нас звертається апостол Павел: «Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне, і не було між вами розділення, а щоб ви з’єднані були в одному розуміння та в одній думці» (1 Кор. 1, 10). Бо «один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас» (Єф. 4, 5-6).

По всьому світі православні християни, різними мовами, але єдиними устами вимовляючи Символ Віри, сповідують віру «в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», а також навчають, що Церквою Христовою є зібрання народу Божого у Христі, об’єднане вірою, таїнствами та законною ієрархією.

Якщо ви віруєте так, як і ми, то чому ми не разом? «Чи ж розділився Христос?» (1 Кор. 1, 13). Чи розділилася Церква Христова, про яку Господь сказав: «Збудую Свою Церкву, і врата пекла не подолають її» (Мф. 16, 18).

Дорогі брати і сестри, ми діти єдиного Бога й одного народу України, і Свята Церква очікує на повернення своїх чад до єдності у Христі», бо «ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні Начала, ні Сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8, 35-39).

Від імені Священного Синоду УПЦ
Митрополит Київський і всієї України
Володимир
Предстоятель Української Православної Церкви.





 Журнали засідань Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 лютого 2006 року
 Журнали засідань Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 березня 2005 року
 Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України В.А.Ющенка
 Журнали засідань Священного Синоду Української Православної Церкви від 26 липня 2005 року

 
Киевская Русь
© Українська Православна Церква
Технічна підтримка Global Ukraine