 | | |
Важкий шлях служителя Божого, бо крім звичайної внутрішньої боротьби зі спокусами, що властива кожному християнину, він повинен особливим чином «терпіти немочі безсильних і не собі догоджати», як про це свідчить великий апостол язиків: «Хто знемагає, з ким би і я не знемагав? Хто спокушається, за кого б я не палав?». Кожен, хто стоїть на початку цього шляху і намагається осмислити висоту і трудність архієрейського служіння, мимоволі пригадує слова пророка Мойсея: «Господи! Пошли іншого». Але ми, відроджені від води і Духа, з досвіду знаємо, що всесильна благодать Божа немічних зцілює й убогих наповнює, а сила Божа посилається людині тоді, коли вона починає усвідомлювати свої немощі: «Коли я немічний, — говорить святий апостол Павел, — тоді сильний».
Згідно з православним віровченням, єпископ — наступник і продовжувач апостольського служіння в Церкві, заснованій Пастиреначальником як Боголюдський організм, як живий, благодатний, таємничий союз людей з Богом і одиного з одним у Христі. «Так багато нас стає одним тілом у Христі, а окремо одне одному є члени». Разом із тим Господь, не порушуючи внутрішньої єдності Святої Церкви, обрав і виділив у ній особливих людей для звершення різних служінь, серед яких виняткове місце посідає єпископство. Єпископ — провісник і вчитель Євангелія, він роздає всім чадам церковним благодать, даровану Богом. Тому богоносний учитель стародавньої Церкви священомученик Ігнатій, єпископ Антіохійський, вчить, звертаючись до мирян і кліру: «Нічого не робіть без єпископа… не думайте, що у вас вийде щось похвальне, якщо робитимете це самі по собі».
Єпископ не лише звершує церковні таїнства і богослужіння. Він — пастир і учитель, наставник і отець ввірених йому людей Божих. Архіпастир не має права на недбалість, він повинен завжди бути пильним. «Пильнуйте себе і свою отару, в якій Дух Святий наставив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога», — сказано в Діяннях апостолів. Це означає, що «пильнуючи себе», тобто спостерігаючи за собою, за устроєм свого серця і розуму, архіпастир має постійно піклуватися про цілісність і духовний стан свого словесного стада, доглядаючи «не примусово, а охоче і боговгодно не для ганебної користі, а щиро, і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадові», щоб бути «взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті», як пише про це своєму учню Тимофію апостол Павел.
Впродовж десяти років ти несеш послух намісника Свято-Успенської Святогірської обителі, яка милістю Божою і старанністю братії та благодійників зараз відроджується. Визначенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 березня 2004 року монастирю надано статус Лаври, що свідчить не лише про ту роль, яку відігравала обитель у минулі століття, але й про ті високі завдання, які покладає на обитель уся Повнота нашої Церкви. Лавра — не просто великий монастир, а взірець для інших монастирів. Такими були і є Києво-Печерська, Почаївська, Троїце-Сергієва і Олександро-Невська Лаври. Сподіваємося і віримо, що Святогірська Лавра буде гідним продовжувачем цих славних традицій і для всієї південної частини нашої Вітчизни стане духовним центром, місцем молитовного подвигу і християнської освіти.
Від тебе як намісника, а нині єпископа залежить дуже багато. У своєму послусі будь мудрим, добросердним і доступним, згадуючи слова святителя Василія Великого, що «предстоятель слова має все робити і говорити з обачністю і після багаторазового випробування… і засвідчення навіть тих, які йому ввірені… він не повинен бути упередженим до слави людської і прив’язаним до честі, але зобов’язаний виправляти тих, які дають йому таку честь». Це ідеал служителя Вівтаря Господнього, який ти повинен завжди мати перед собою і до якого закликаю тебе прагнути протягом усього життя. До останнього подиху будь вірний обітницям, засвідченим тобою сьогодні перед нами — єпископами, духовенством і народом Божим.
А зараз із благоговінням і страхом Божим прийми архієрейський жезл, символ твого пастирства, мудрості й сили, з побажанням, щоб благословення Небесне допомагало тобі в архіпастирських трудах, і приклич благодать Господню на тих, хто чекає твого першого архієрейського благословення. |
