«Я не розкольник, шлях мій прямий...»
Предстоятель УПЦ 
Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир

 Бiографiя
 Пастирське слово
 Проповіді
 Питання-Вiдповiдь
 Інтерв'ю

Церква 
 Новини
 Історія
 Священний Синод
 Єпископат
 Єпархії
 Монастирі
 Навчальні заклади
 Офіційні видання

Київська єпархія 
 Храми Києва

Наші святині 
 Ікони
 Святі

Фотогалерея 
 Предстоятель
 Події






 Геннадій КИРИНДЯСОВ.   «Я не розкольник, шлях мій прямий...»

23.11.2005
Розповідь про предстоятельське служіння Блаженнішого Митрополита Володимира у газеті «Хрещатик».
Мені пощастило познайомитися з владикою Володимиром спекотного липня 1992-го. І тріумфального. Обраний на Харківському архієрейському соборі Митрополитом Київським і всієї України, він без зволікань вирушив із колишньої української столиці в «Єрусалим землі руської». На підступах до нашого міста влада, остерігаючись релігійних міжусобиць, запропонувала Блаженнішому зійти з потяга і пересісти в автомобіль. Рішуча відмова.

В пробному номері тільки-но народжуваних тоді «Киевских відомостей» я першим серед усіх газетярів ризикнув повідомити таке: «Нелегкий вибір стоїть сьогодні перед українським православ’ям: хто ж усе-таки самозванець? Філарет, який не погодився з рішенням Москви? Чи Митрополит Володимир, котрий знехтував застереженнями Президента та керівництва парламенту? Вирішувати віруючим. А поки що владика Володимир, який вірить у свою місію, заявляє:

— Цей приїзд мій — не відрядження, а початок багатотрудних справ.

Чи міг він змінити свій маршрут і прибути до Києва не потягом, а, скажімо, літаком? І пастир, якого на центральн ому залізничному вокзалі зустрічали десятки тисяч віруючих і невіруючих (по один бік живого коридору — священнослужителі, по інший — міліція), твердо відповів:

— Я не припускав такої думки. Інакше мені було б соромно перед людьми, що чекали на мене в столиці України. Я не розкольник, шлях мій прямий».

У цих словах, ніби в чистому кристалі, відобразилася, переломилася, сконцентрувалася духовна і моральна сила людини, котра дістала в хрещенні ім’я мученика Віктора й під час прийняття чернечого постригу в серпні 1962-го стала Володимиром — на честь святого рівноапостольного князя.

— Він наділений багатьма дарами, і головний з них — нести єднання і мир, радість і благодать, — каже архієпископ Павел, намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. — На нещодавній прес-конференції Блаженніший, який є для нас взірцем самовідданої віри і покірливості, не оминув нагоди зауважити: не відзначав би так широко своє 70-річчя, якби цей ювілей не був знаковою подією для всього нашого православ’я, що постраждало від розколу і духовного неспокою...

Перефразовуючи Григорія Сковороду, про Митрополита Володимира можна сказати так: світ шукав його і знайшов. Серця і резиденції визнаних лідерів багатьох держав відкриті для Предстоятеля Української Православної Церкви, якого величають Пастирем у Росії та Молдові, Йорданії та Швейцарії, Ізраїлі та Фінляндії, Греції та Франції... І мемуарно-біографічна книжка «Пастир», і однойменний документальний фільм, прем’єра якого відбулася минулого тижня у столичному Будинку кіно, надихають поглядом і душею звернутися до життєпису мудрого ієрарха, погортати хоча б головні сторінки його багатої повчальної Долі. Долі людини, яка мужньо пережила епоху войовничого атеїзму, коли віра вважалася небезпечним інакомисленням, а з розпадом СРСР твердо стала на захист цілісного вистражданого кредо, сформованого ще замолоду — в дисертації на здобуття вченого ступеня магістра богослов’я: «Церква — серце світу, серце Всесвіту, оскільки Господь Церкви — Господь і цього світу...»

У доленосному 1992-му, коли український єпископат готувався до Харківського архієрейського собору, щоб обрати там предстоятеля, публіцист Лариса Козик, як сама вона пригадує в одному з нарисів, провідала в Чернівцях владику Онуфрія. Поцікавилася, хто може стати главою УПЦ. Єпископ сказав: тільки Володимир (Сабодан), який був тоді митрополитом Ростовським і Новочеркаським, керуючим справами Руської Православної Церкви. «Але чому претендент з Росії? У нас що, своїх немає в Україні?» — вискочило у Лариси Козик. «А він наш, — спокійно відповів владика Онуфрій. — Народжений і вихований на землі українській...»

Його земний шлях бере початок 23 листопада 1935 року: село Марківці Хмельницької області. Добропорядна віруюча сім’я Маркіяна та Феодосії Сабоданів. У них четверо синів: Михайло (загинув у Великій Вітчизняній), Олександр (помер у 1990-му), Степан (живе на батьківщині) і Віктор, чиєму сходженню на вершину всезагального визнання передували уроки непохитної віри, генетичної доброти і всепоглинаючої жаги знань.

Сьогодні з відстані сімдесятирічного ювілею багато що бачиться крізь призму вдячної пам’яті: і як у ролі паламаря семилітнім хлопчиком схилився перед вівтарем на Благовіщення; і як пішки ходив за вісім кілометрів з Марківців у містечко Меджибож, щоб закінчити там десятирічку; і як хвилювався, коли вступав до Одеської духовної семінарії, яка проклала духовний міст до Ленінградської академії; і як 14 червня 1962-го висвятили у сан диякона, а наступного дня — у сан священика; і як після закінчення 1965-го аспірантури при Московській духовній академії був призначений ректором Одеської духовної семінарії з возведенням у сан архімандрита; і як 1966-го став заступником начальника Російської духовної місії в Єрусалимі; і як, послуживши єпископом Звенигородським, дістав призначення на відповідальний пост вікарія Московської єпархії, представника Руської Православної Церкви при Всесвітній раді церков у Женеві; і як за дев’ять років керівництва московськими духовними школами висвятив понад 500 священиків та дияконів; і як 1979-го захистив магістерську дисертацію «Еклезіологія у вітчизняному богослов’ї»; і як у 1984-му здобув статус Патріаршого Екзарха Західної Європи, а в 1987-му пірнув у море нескінченних турбот постійного члена Священного Синоду, керуючого справами Московської патріархії...

Блаженніший Володимир повсякчас повторює: життя — дар Божий. І розпоряджається ним на благо усього сущого. За безліччю Літургій не забуває маминих молитов, які досі надихають його не тільки на богословські праці (одинадцять книг), а й на складання пісень: «Ромашка белая», «Мне вспомнилась сказка», «Ангелы»...

Сьогодні Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир буде в центрі ювілейної уваги великої кількості людей — з різних міст, з близького і далекого зарубіжжя. Бо він істинний Пастир, який усім життям своїм доводить: до порожньої криниці по воду не йдуть.

Газета «Хрещатик» (№174, середа, 23 листопада 2005 року).





 Митрополит Владимир: «Наша жизнь — это борьба с искушениями»
 Митрополит ВЛАДИМИР:. «Люди в кожанках зашли в алтарь. Отец Давид приостановил чтение и обратился ко мне: «Продолжай, сынок, вместо меня читать канон». Больше его никто не видел».

 
Киевская Русь
© Українська Православна Церква
Технічна підтримка Global Ukraine