Предстоятель УПЦ 
Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир

 Бiографiя
 Пастирське слово
 Проповіді
 Питання-Вiдповiдь
 Інтерв'ю

Церква 
 Новини
 Історія
 Священний Синод
 Єпископат
 Єпархії
 Монастирі
 Навчальні заклади
 Офіційні видання

Київська єпархія 
 Храми Києва

Наші святині 
 Ікони
 Святі

Фотогалерея 
 Предстоятель
 Події






 Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший ВОЛОДИМИР, Митрополит Київський і всієї України.   "Суспільство, яке принижує старість жебрацтвом та безправністю, не може називатись християнським"

(Інтерв’ю Блаженішого Митрополита Володимира для “Вісника Пенсійного Фонду України”)

— Ваше Блаженство, у нашому складному сьогоденні часто пенсіонери і люди старшого віку почуваються відкинутими на задвірки суспільного життя. Яке ж місце у ньому, згідно православного віровчення, належить їм?
— «Не залишай мене в старості!» — закликає Давид Господа. Христос Спаситель і Його Церква не залишають людину ані в старості, ані в юності, ані у розквіті сил. Бог не залишає людину навіть тоді, коли вона відходить від віри, терпеливо очікує її повернення до батьківського дому, до своєї прабатьківської Церкви та небесної Вітчизни.
Православна Церква по своїй природі є боголюдським організмом й об'єднує у своєму єстві все небесне і земне. Завдяки цьому, протягом багатовікової історії вона благодатно перероджує й очищує наш світ, веде людство до спасіння. Церква є також зібранням віруючих у Христа, увійти до котрого закликається кожна людина. Однією з ознак цієї громади є Соборність, тобто єдність усіх її членів, незалежно від будь-яких соціальних, вікових чи інших ознак. Про це свідчить святий Максим Сповідник, коли каже, що від Церкви люди отримують "єдину природу, недоступну для тління, єдину природу, на яку не впливають різноманітні й глибокі відмінності людей один від одного".
Саме тому дуже прикро, що сьогодні старше покоління нашого суспільства, котре чесно віддало свої молоді роки Вітчизні, відчуває себе відкинутими на задвірки суспільного життя. Суспільство, яке принижує старість жебрацтвом та безправністю, не може називатись цивілізованим, а тим більше — християнським. І справа тут не тільки в складному економічному становищі, але й у духовних хворобах суспільства, що залишилися у спадок від часів войовничого атеїзму.
Православна Церква завжди виховувала серед своїх вірних глибоку повагу до людей літнього віку, до батьків, живих та померлих. Наша Церква завжди закликає і державу, і суспільство опікуватися проблемами людей.
При цьому сьогодні кожна з 10 тисяч наших парафій займається справами благодійності і милосердя. Кожний з наших монастирів також повинен стати центром не тільки духовності, але й соціального служіння.

— Владико, у наші дні простежується одвічний конфлікт старшого і молодого покоління. Багато людей задається питанням: яким чином у наш час можна утримати гармонію у сім’ї?
— Як це не парадоксально звучить, але відповідь на поставлене запитання криється в самому запитанні. Гармонію в сім’ї можна утримати завдяки сім’ї. Велике значення має виховання, яке дають батьки своїм дітям, особливо це стосується духовності. Батьки повинні з дитинства навчати дітей, як правильно ставитись до старших, до своїх ровесників, розповідати, як про це навчає Господь у Євангелії. Якщо те, про що вони говорять дітям, батьки підтвердять власним прикладом, то це буде міцним фундаментом кожної сім’ї. Та й діти, виховані добрим прикладом своїх батьків, на цьому фундаменті будуть будувати і свої майбутні сім’ї. Це єдина можливість утримати в сім’ї гармонію.
Сьогодні багато людей приходять до Церкви, до Бога в зрілому віці. В основному, це покоління людей, які виховувались у радянські атеїстичні часи. Ще Тертулліан казав, що “кожна душа по своїй природі християнка”, тобто кожна людина, часом і не усвідомлюючи цього, шукає Бога, шукає надприродну силу, яка б її захистила, допомогла, визволила. Це природно.
Тим літнім людям, які сьогодні приходять до Церкви, доводиться долати стереотипи ставлення до релігії, вони відкривають для себе новий світ, світ духовності, вічних моральних цінностей. Вони навчаються влаштовувати своє життя згідно з Заповідями Божими, з церковними правилами і канонами. І якщо у них є щире бажання, то Господь обов’язково допоможе знайти своє місце в Церкві.

— Який зміст вкладає Православ’я у слова “Шануй батька свого і матір свою”?
- Ще не просто слова, це — п’ята Заповідь Закону Божого, яка навчає нас шанувати батьків. Бог дав кожному з нас життя через наших батьків. Їх любов і турбота нас зростили, зберегли і підготували до життя. А тому кожен з нас має певні обов’язки по відношенню до своїх батьків. Діти повинні оточувати їх любов’ю, бути уважними до їх порад і настанов, робити важливі кроки в житті з їх благословенням. Коли батьки старіють, обов’язок дітей — оточити їх увагою і турботою, зробити все залежне, щоб їх старість була мирною і спокійною. Важливим обов’язком дітей є молитва за своїх батьків, як за живих, так і за тих, які відійшли у вічність. Молитва допомагає нам утримувати духовну єдність з батьками. Ніхто не виявив нам на землі стільки добра, як ті, що народили та виховали нас. Вони перші серед наших ближніх. Святий Апостол Павел у Посланні до Єфесян пише: “Діти, слухайтесь батьків своїх у Господі, бо це справедливо” (Єф.6.1). Таким чином, заповідь “Шануй батька твого і матір свою…” передбачає повернення батькам тієї любові, доброти, ласки і уваги, якими вони оточували нас в дитинстві. За це Господь обіцяє дітям нагороду — бути довголітніми на землі.

— Хтось із великих сказав, що ніхто не може прищепити дитині віру більше, як релігійний дідусь чи бабуся. Якими правилами слід керуватися, звершуючи цю благородну справу?
— Справді, неоцінною є заслуга дідусів і бабусь у релігійному вихованні дітей. У важкі атеїстичні часи вони були чи не єдиними духовними вихователями у сім’ї. Від них діти вперше чули слова про Бога, про Церкву. З їх допомогою діти вперше переступали поріг Божого храму. У радянські часи духовне виховання дітей чи онуків було ризикованою справою. Але, пройшовши нелегкий життєвий шлях, дідусі й бабусі на власному досвіді пересвідчувались, як важко жити без Бога, тому вони старались прищепити своїм онукам любов до Бога, до Церкви, до молитви. Вони з покоління в покоління передавали віру, завдяки їм вистояла Церква в найважчі часи гонінь і переслідувань. Значна доля істини є в словах, що “наші бабусі відстояли Церкву”. Це насправді так, і в цьому ми сьогодні самі маємо можливість переконатися. Вони вберегли наш народ, майбутні покоління від духовного геноциду, від повного духовного спустошення. Це величезна заслуга наших дідусів і бабусь перед народом і Церквою.

— Владико, з кожним днем все більше зростає кількість православних притулків, будинків для престарілих, богаділень...
— З одного боку, добре, що є притулки, богадільні, де люди похилого віку, які залишились в силу різних причин самотніми, мають можливість в нормальних умовах отримати догляд і допомогу. Але болить серце, коли в такі будинки потрапляють літні люди при живих і часто заможних дітях. Це соціальна проблема, причини якої криються в бездуховності, коли діти не навчились чи не були навчені шанувати батьків згідно з Законом Божим. І кількість будинків для престарілих буде зростати, якщо і надалі діти не будуть отримувати необхідної духовної освіти, якщо в світлі Закону Божого в них не буде виховуватись любов і повага до батьків і до старших. А тому наша Церква не випадково наголошує на необхідності викладення Закону Божого у школах і навчальних закладах. Вже сьогодні ми повинні думати про наше завтра, турбуватись про духовний клімат нашого суспільства.

— Часто старість супроводжується кволістю та спадом тілесних сил . Як віруючій людині сприймати хвороби та різні недуги?
— Споконвіку Православна Церква, турбуючись про людське здоров'я, наголошувала, що підтримання фізичного здоров'я неможливе без здоров'я духовного, адже Господь Іісус Христос, коли зціляв хворих, у першу чергу піклувався про їхні душі. Саме тому хворому варто прислухатись до слів премудрого Сираха: "Сину мій! У хворобі твоїй не будь зневажливий, але молись Господу, і Він зцілить тебе. Кинь гріховне життя, і виправ руки свої, і від усякого гріха очисти серце (Сир. 38; 4)". Хвороба повинна спонукати хворого подумати більше про вічні цінності та обмеженість людського єства, проаналізувати свої вчинки та більше часу присвячувати для духовного зростання.

— Багато хвороб є невиліковними, і вони призводять не тільки до страждань, а навіть до смерті...
— У таких випадках православний повинен покластись на волю Божу, усвідомлюючи, що буття людини не закінчується разом зі смертю тіла. Земне життя призначене для належного підготування до вічності. Існує думка, що страждання є виключно результатом гріховного життя. Але не слід забувати про те, що людська природа сама по собі є духовно пошкодженою та обмеженою. Саме тому важкохворим людям не можна впадати у відчай. Згадаймо земні дні нашого Спасителя, адже він добровільно прийняв невимовні страждання задля того, щоб весь наш рід визволити від гріха, прокляття і смерті. Вказуючи, що страждання є засобом нашого очищення та спасіння, святитель Іоанн Златоуст повчав: "хто навчився дякувати Богові за свої хвороби, той недалекий від святості". Найбільш доречнішим для християнина, що лежить на смертному одрі, є підготовка до належної зустрічі з Христом Спасителем. Коли вичерпуються медичні засоби, часто на допомогу хворим приходять благодатні дари Святого Духа, які даруються у Таїнстві Сповіді і Причастя. Окрім того, відомо безліч випадків зцілення, коли безнадійно хворі, від лікування котрих відмовлялись будь-які медичні заклади, ставали цілком здоровими після звершення над ними Таїнства Соборування. Отже, нам потрібно пам'ятати: сила Божа звершується й у людській немочі, а тілесні страждання, як і будь-яка хвороба, посилаються нам для виправлення не тільки тілесних, а й духовних недугів.

— Владико, пенсіонерами є не тільки миряни, але й священнослужителі Церкви. Як вирішуються їхні проблеми?
— Це питання дійсно є актуальним, адже багато священнослужителів — це особи пенсійного віку від 50 до 60 років. Ще у 1991 році, з прийняттям Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", священнослужителі, церковнослужителі та інші особи, які працюють у релігійних організаціях, отримали право на пенсійне забезпечення. З цього часу пенсія їм призначається на загальних підставах: за відпрацьовані періоди, за які сплачено внески до Пенсійного фонду.
У 1993 році додатково надано можливість зарахувати до стажу, з якого обчислюється пенсія, періоди, які не підлягали соціальному страхуванню. Для цього необхідно сплатити до Пенсійного фонду відповідні внески. З прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" порядок пенсійного забезпечення працюючих у релігійних організаціях не змінюється. Як і для інших, право на призначення пенсії поставлено в пряму залежність від сплати страхових внесків. Ще одне, на що хочу звернути увагу, це свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Я знаю, що є випадки відмови від його отримання, але хочу звернути увагу, в першу чергу парафіян, що це свідоцтво є єдиним документом, що підтверджує право на одержання послуг та матеріальне забезпечення у випадку тимчасової втрати працездатності, нещасного випадку на виробництві, безробіття, старості.

— Ваше Блаженство, що б Ви побажали на закінчення нашому виданню та нашим читачам?
— Ми високо цінуємо старання Пенсійного фонду і особисто його керівника Бориса Олександровича Зайчука. Останніми роками наші пенсіонери стабільно і регулярно отримують свої пенсії. Виходячи з сьогоднішніх умов, ми підтримуємо ініціативи уряду щодо підвищення пенсій. Цю важливу справу треба продовжувати, щоб наші пенсіонери отримували кошти, які дозволять їм достойно прожити важливий і відповідальний період свого життя.
А читачам хотілося б побажати внутрішнього миру, сил і терпіння. Треба пам’ятати про те, що тільки з Богом ми сильні і здатні вирішувати всі наші проблеми.

Підготував Леонід Ліхоліт





 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Вознесіння Господнє
 Слово Блаженнішого Митрополита Володимира у День перемоги
 Молитва за Святую Церковь, в скорби и обстоянии сущую
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Проповідь у Неділю Всіх святих
 Блаженніший Митрополит Володимир: «Помісна Церква в Україні вже існує»
 20.05.2005. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир вручив керівництву Національного банку України ордени Української Православної Церкви
 19.05.2005. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Блаженніший Митрополит Володимир освятив каплицю на честь святого рівноапостольного князя Володимира при Хмельницькому інституті МАУП
 Молитва cвятого Єфрема Сиріна
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Наша відповідь на милість Божу
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Прощена неділя
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Бесіда на Cпомин Адамового вигнання
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про Страшний суд
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Притча про блудного сина
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про заздрість
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про заздрість
 Молебное пение о недужных – ВИЧ-инфицированных
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Священномученик Володимир (Богоявленський)
 Як подати записку на молитву Митрополитові?
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. «Піди спочатку примирись із братом».
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Богоявлення
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Різдвяне Послання
 Блаженнейший Митрополит ВЛАДИМИР. Рождественское Послание
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про званих на вечерю
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Святитель Миколай
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Апостол Андрій Первозваний
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Сьомий день — Господу Богу Твоєму
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Введення Пресвятої Богородиці у Храм
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. 28 листопада розпочався Різдвяний піст
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Тільки віруй
 Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР. Про мир, який дарував людству Спаситель

 
Киевская Русь
© Українська Православна Церква
Технічна підтримка Global Ukraine